Лідер, який повертається

By | 19 Лютий 2016

«Моя Європа виявилась зовсім поряд, серед зарослих пагорбів села Городиски»

Тамара Злобіна. Фото з ФБ авторки

У артбуці Юлії Табенської, створеному під час стипендійної програми Gaude Polonia, зійшлися історія та сучасність. Як часто буває, минуле видається романтичнішим за буденність, але саме цим воно надихає та дає приклад  не зупинятись навіть у часи відчаю та зневіри, коли, здавалось би, все уже втрачено. Саме з цього – з втрати – починає свою художню, історичну та автобіографічну оповідь авторка. На сорока з лишком аркушах книги, яка мімікрує чи то під стародрук, чи під архівну теку, реорганізовану рукою художниці, вона розповідає власні – однак фантомні – спогади про місце свого дитинства, село Городиски на Поділлі. Західноукраїнські села узагалі мають цю властивість – вражати різницею минулого і сучасності, коли між селянських подвір’їв та залишків колгоспних будівель раптово вигулькують величні стіни костелу, мури та вежі, панські палаци. Ці пам’ятки змушують працювати уяву дітей та дорослих, і сумувати за незнаним. За чимось, що водночас є і не є твоїм власним минулим. Кілька сіл на Поділлі також мають цю властивість – однак їх реліквії розповідають не про розкіш аристократичних маєтків, а про свободу та рівність, ідеалізм та демократію. Про утопію, якою ми маримо до сьогодні – і яка була втілена два століття тому «диваком, який випередив свій час». Хоча насправді цей «дивак» лише реалізував на практиці ідеї видатних мислителів свого часу, не чекаючи, коли зі сторінок творів європейських просвітників вони увійдуть у масову свідомість та стануть загальноприйнятою нормою.

Юлія Табенська. REDUX. Фантомні спогади. Майстерня проектування книги Краківської академії мистецтв імені Яна Матейка. – Варшава, 2015

Для художниці така подорож у своє-не-своє минуле розпочалась з дослідження родинного дерева та пошуку предків, які однак не виявились аристократами. Натомість багато з родичів були поляками, і ще у дитинстві дід Войцех розповів Юлії про унікальний соціальний експеримент подільського поміщика Ігнація Сцибор-Мархоцького (1749 – 1827). Цей філантроп успадкував містечко Миньківці з десятком інших сіл у 1788 р. Політично територія Російської імперії, на кілька десятків років ця земля стала «Миньковецькою державою», з своїми кордонами (позначеними стовпами із написом «границя миньковецького панства від панства російського»), власною системою права, судів, грошима, та принципами соціального устрою.

12226355_10208219970758392_29563679_n
Мархоцький величав себе «граф Редукс» (dux з латини – лідер, ватажок; redux – той, хто повертається). Одним із найперших та найсерйозніших кроків правителя Миньковецької держави було звільнення своїх селян від кріпосної залежності та дарування їм особистої свободи, з заміною панщини на грошовий чинш 1 січня 1795 р. (для порівняння, в Австро-Угорській імперії кріпацтво було скасовано в 1848, у Російській – у році 1861).

12226418_10208219970678390_1108461251_n
Герой цієї історії був справжнім візіонером, який зумів визначити ключові аспекти перетворення суспільства. Звільнення селян від кріпацтва дарувало особисту свободу. Активні дії Мархоцього по розвитку економіки краю (вдосконалення землеробства; діяли фабрики сукна і тканини, паперу, селітри, карет, лаку; цегельні, млини, винниці, і навіть «ферми» тутових шовкопрядів) піднімали добробут мешканців. Взаємодія між громадянами держави базувалась на принципах римського права та прозорій діяльності судів. Усе це давало можливості для культурного розвитку – і справді, у цих, тепер глухих, подільський селах працювали друкарні та бібліотеки. Мархоцький впроваджував те, що ми сьогодні назвали б толерантністю – проголосив свободу віросповідання, активно підтримував розвиток єврейської громади. Він запросив лікарів і будівничих, побудував палаци та парки (по одному на кожну пору року). Щоб об’єднати спільноту, створював колективні ритуали – щорічне пишне святкування збору урожаю на давньоримський манір, з вшануванням богині родючості Церери… І це все – в умовах жорсткої політичної, релігійної та соціальної системи Російської імперії, де за свої «чудачества» навіть був ув’язнений.

12248781_10208219970798393_1906812817_n
Художниця, з властивою митцям інтуїтивною тонкістю, вставила в свою книгу невеликий фотоальбом – «Миньковецька держава 2014-2015». Більшість аркушів книги наповнено текстами, які коротко оповідають дивовижну історію минулого, та фотографіями, архівними документами і малюнками, які її ілюструють. Сучасний фотоальбом – про пам’ятки, які залишились до сьогодні (ворота Форуму, Тріумфальна арка, залишки панського маєтку), та про власне подвір’я, яке також наповнене цією історією. Хоч фото і сучасні, і на них навіть можна побачити доньку художниці – як натяк на нове покоління, яке (можливо?) відновить призабуті славні ідеї – художниця ретушує їх під старовину, щоб стерти межу між реальністю і вигадкою, минулим і сучасністю – адже фантомні спогади змішують усе в один казан, з якого найважливіше витягнути не історичну достовірність, а  натхнення змінювати світ.

12244056_10208219970878395_439642508_n

Ця книга – хороший приклад творчої роботи пам’яті. Її цінність не лише у приверненні уваги до історії, яка і сьогодні подає приклад усім нам (адже що сьогодні роблять українці та українки, як не будують свою утопію). Її цінність і у самому способі роботи з минулим – завдяки таланту художниці, та її автобіографічній оповіді, яка пронизує усю книгу, те, що могло б видатись сторінкою з підручника, стає живим, наповненим емоціями та барвами, близьким сьогоденню. Образ місцини у Хмельницькій області стає глибшим, багатограннішим, обростає новими сенсами, які мають потенціал вплинути на сьогоднішню ідентичність мешканців краю, надихнути на подвиги, достойні величної давнини.

12242349_10208219970558387_1780524771_n
Художниця у цій книзі – трікстер, провідниця у минуле, картки з якого вона вправно тасує, добираючи гармонію колориту і композиції. А потім повертає нас з цієї історії з приємністю та не без моралі назад у сучасне: «Людина, яка хоче змін, творитиме їх власноруч».


Тамара Злобіна

 

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *