Кілька слів про атестацію

By | 19 Лютий 2016

Загальні враження члена комісії з атестації правоохоронних органів у Хмельницькій області.12669662_454051374784543_4616713346464578267_n

Міф 1. Члени атестаційних комісій були наперед узгоджені

Вперше про процес атестації на Хмельниччині я дізналась із сюжету, в  якому Хатія Деканоідзе, перебуваючи на Хмельниччині, розповідала, що після новорічних свят на теренах області розпочнеться процес переатестації працівників міліції. Було сказано, що до комісій мають увійти і представники громадянського суспільства.

Оскільки наша громадська організація «Єдність – наша сила» у статутних документах визначила однією з цілей своєї діяльності сприяння процесам очищення влади, нами було прийняте рішення про участь в процесі атестації.

Згодом, на сторінці керівника обласної поліції, з’явилась он-лайн форма анкети для тих, хто бажає взяти участь у процесі атестації. Критерії для учасників були досить чіткими: відповідність мети діяльності організації, знання з юриспруденції, управлінської діяльності, журналістська діяльність тощо. Обмежень щодо кількості представників від однієї громадської організації також не було.

Нами (ГО) було вирішено подати мою кандидатуру на члена атестаційної комісії. Керувалися тим, що я маю науковий ступінь з державного управління, є досвід роботи з правоохоронними органами, не судима, зможу бути безсторонньою у процесі роботи комісії.

Хочу додати, що жодної умови «щодо представництва від певного населеного пункту найбільшого авторитета громадської думки» в критеріях до членів атестаційної комісії не було. Було б дивно і зухвало з мого боку такою себе вважати, адже «звання громадського авторитета» не є таким, що можна надати певним статусом чи посадою, воно не вимірюється жодним кількісним показником і його треба заслужити. Справді, я не маю великих заслуг чи статусу авторитета, але й не є такою, що не користуюсь повагою серед своїх знайомих чи друзів; можливо, помиляюсь…

За день-два мені зателефонували і запросили у м. Хмельницький до рекрутингового центру на співбесіду. Співбесіду проводила комісія, до якої входили народний депутат ВРУ Мустафа Найєм, представники керівництва національної поліції, начальник управління обласної поліції.

Під час співбесіди дізналась, що атестація буде проводитися не у м. Кам’янці-Подільському, як я хибно вважала, а в м. Хмельницькому. Чесно кажучи, на мою суб’єктивну думку, було б значно ефективніше, якби працівники поліції проходили атестацію кожен у своєму населеному пункті, оскільки в такий спосіб можна було б  забезпечити представництво громади саме того населеного пункту, у якому працює поліцейський.

Одразу попередили, що робота члена атестаційної комісії відбуватиметься на громадських засадах і працювати потрібно буде 2-3 тижня у Хмельницькому. Запитали чи не лякає мене це. Та звісно, що злякало, адже одразу постало питання або про проживання у Хмельницькому, або про «добирання» з Кам’янця-Подільського. І про це я теж на співбесіді сказала. Забігаючи наперед, ще раз хочу подякувати своїм друзям з нашої громадської організації, які таки знайшли для мене безкоштовне житло на цей період. Друзі, ви – найкращі.

Результати співбесіди не оголошували. Минуло ще кілька днів, – знову зателефонували і запросили до тестування. Саме під час тестування я і дізналась про інших представників з нашого міста, які, як і я, були включені до атестаційних комісій. Далі – в «НГП» я прочитала про склад комісій.

Чи я була зручною кандидатурою для атестаційної комісії? Не знаю. Зі мною ніхто не домовлявся з боку правоохоронців, ніхто ні за що не просив, не телефонував.

 Міф 2. Всі члени атестаційної комісії були куплені і заангажовані.

Безліч коментарів на цю тему довелося прочитати в соціальних мережах. Про куплених–перекуплених «злочинців-громадських активістів» писали і люди зі справжніх сторінок, і так звані «боти-тролі».

З першого дня, відколи я взнала про свою участь в комісії, то не приховувала, що пройшла відбір. І на своїй сторінці у Фейсбуці, в групі «Єдність – наша сила»,  просила усіх читачів-дописувачів допомоги, викладаючи щодня  списки з сайту Національної поліції, запрошених на атестацію. Мене кликали люди, давали копії судових ухвал, скарги, копії документів, сповіщали про те, про що боялися сповістити правоохоронні органи. Жодна скарга, яку я особисто прийняла, чи копія документу, не була анонімною. Це була моя перша умова, адже анонімка може бути звичайнісіньким наклепом чи особистим зведенням рахунків. Всі ці документи були розмножені і розкладені у 6 папок для кожної з комісій.

Слід зауважити, що зверталися не лише кам’янчани, багато звернень надали мешканці зі  Старокостянтинова, Шепетівки та ін.

Так ось, ви мовчали – і хтось з «поганих» залишився? Немає кого винити, окрім самого себе, якщо ви знали, що це негідник і промовчали.

Були  випадки, коли на певного працівника поліції були скарги, але цей працівник був атестований. Що можу сказати? Можливо, скарги були непереконливі. Або за результатами співбесіди члени атестаційної комісії переконувалися у правоті правоохоронця. Якщо комісія вагалась – працівника могли направити до обстеження на поліграфі, а результат тесту, під час другої співбесіди, «ставив всі крапки над і».

Повернемося до «усіх куплених членів атестаційної комісії». Мене ніхто не купував, хабарі не пропонував, тому теза «про всіх» не складається. Звичайно, що ображеного не переконаєш, а впевненому не зміниш думку. Але то таке: одні – підтримують, другі – звинувачують, що «багато не атестували», треті – невдоволені тим, що мало не атестували. Скільки людей – стільки думок. Жодна реформа ще не відбувалась безболісно. Справжньою реформою це все зможу назвати тоді, коли такі «перетрубації» відбудуться і в судах і в прокуратурах. Коли не буде остраху, що немає молоді, яка замінить звільнених, коли закон буде один для всіх.

 Міф 3. Поліцейських, на співбесіді «катували», «рвали», примушували ставати на коліна.

 Годі  думати, що людина, яка не пройшла атестацію, буде погоджуватися з рішенням атестаційної комісії.

Очікування своєї черги, споглядання за «неврозом» товаришів, колег, які очікували чи лиш вийшли зі співбесіди, розмови про те, що на комісіях активісти «хамлять, мстяться і колять» (слова з підслуханої в курилці розмови двох атестантів) створювали той стресовий настрій, який наповнював майже кожного претендента, що заходив до комісії.

Я не знаю, як працювали інші комісії, що саме запитували, але в комісії № 5, в якій працювала я, не хамили, не ображали, не принижували, адже ніхто з нас не мав ні морального, ні іншого права на це. Питання стосувались знання законодавства зі специфіки роботи того чи іншого працівника, Закону України «Про Національну поліцію», питання по скаргам, деклараціям, розумінню реформи, мотивації, корупційних ризиків тієї чи іншої посади. Хто з ким спить не цікавило нікого, і якби хтось із членів комісії таке питання задав, я б першою його зупинила. Звичайно, що ображена уява завжди намагатиметься знайти виправдання. Так влаштована людина. Можливо, мав місце і так званий «людський фактор», – не стверджую і не заперечую, припускаю, що він міг бути.

Були люди, які просто не «володіли собою», стрес заставляв забути геть усе, що, може,  колись і (або до співбесіди) знали.  Але те, що могло би бути виправданням для простої людини, ніяк не вказувало про професійність поліціянта (мова і  про стресостійкість).

 Міф 4. Громадські активісти мовчать про нюанси атестаційної роботи, бо винні.

 Кожен з членів атестаційної комісії підписав цілу низку документів про нерозголошення інформації. Тому, можливо, і так мало невдоволень чи навіть звинувачень можна знайти в мережі з боку активістів.

Були певні організаційні промахи, службові розслідування, непродуманість деяких процедур. Про всі такі факти ми наголошували організаторам, а організатори обіцяли взяти до уваги наші зауваження у наступній області, де проходитиме атестація.

Були дні зневіри, і були дні злагодженої роботи.

Було таке, що люди дізнавалися про те, що певний «негідник», на якого була маса скарг, пройшов атестацію, і, святкуючи свою перемогу у «генделику», вихвалявся тим, що у нього «все на мазі». Тоді – телефонували, запитували – як таке могло статися? Не знаю. Такого не повинно було статися, але сталося. Людський фактор. Це не виправдання, це нагадування, що всі ми десь недопрацювали, щось недогледіли, якихось даних просто не мали. Реформа поклала і на наші плечі величезну відповідальність за правильність рішень, за долі людей.

Тепер нам, простим громадянам, варто більш ретельно використовувати принцип, на якому базується ідея національної поліції – принцип співпраці з населенням на засадах партнерства. Реформа не закінчилась – вона матиме продовження і дуже хочеться щоб ідея оновлення і наближення до людей не була похована й спаплюжена нами самими.

Тож, берімося за «негідників» і підтримуймо чесних професіоналів. Але не забуваймо, що поліціянт – то не людина з Марса, то – ми. Якщо я собі дозволю дати хабар, чому він мав би відмовитися його взяти? Чи маю я право після цього його звинуватити? Почнімо із себе, кожен.

І ще одне, хочу звернутися до порядних колишніх міліціонерів. Можливо, сталося так, що атестаційна комісія, апеляційна комісія – все було проти вас. Щось недооцінили, чи навпаки не дали змоги в апеляції, колишні керівники не давали вам чесно розкривати злочини, чи здійснювали на вас тиск, чи притягували несправедливо до дисциплінарних покарань. Тепер перед вами великі можливості – вступайте в громадські організації, формування, спробуйте безкоштовно, як ми, попрацювати на благо, тим паче, що знань про зловживання у вас предостатньо. Просто почніть нове життя і допоможіть своїми знаннями навести лад в країні.

 Дещо з записаних відповідей під час співбесід

 Як ви готувалися до тестів?

Варіанти відповідей:

– Готувався на пробних тестах.
– Де їх взяли?
– Начальник привіз.
—————————-
– Читав книжку, ну, підручник.
– Як називався підручник для тестів на логіку і загальну ерудицію?
-ЕЕЕЕ, не пам’ятаю;
– Може “Логіка”;
– Канєшно “Логіка”, як же ще.
________________________

– Відділком наймали вчителя математики і всі згадували як вирахувати площу і таке інше…
_________________________
– Сам, все сам…
– Ви що? Які пробні тести?
_________________________

– В інтернеті знайшов тести на логіку, приблизні, але не такі як справжні.

 

Заходить висока, струнка і при великих погонах. Впевнено розповідає родослівну. Ок, – всі з захватом слухають. Поки не починається частина 2 “Відповіді на питання”. На жодне питання відповісти не може. Думаю – потрібно легким запитанням вивести зі стресу, бо ж певно, тому не відповідає. Запитую про три гілки влади. Відповідь: законодавча. Далі – мовчить. Ну а Уряд, Уряд до якої належить? – запитую, очі стають ще більші в пані з погонами, ніж були. Ок, може ще простіше запитання задати, бо ж з чогось треба її розговорити. Питаю: ” Рік, коли Україна стала незалежною?”. Мовчання…
Вона не відповіла… Може то були некоректні з мого боку запитання?

Заходить молоденький хлопчина, знання законодавства, специфіка роботи, мотивація – супер, – “горить”. Питання : “Розкажіть який неординарний випадок стався за ваш недовгий час роботи, пов’язаний з невдоволенням вами з боку громадян”. Відповідь: ” Два місяці тому у однієї літньої жінки вкрали з подвір’я відро. Написала заяву до міліції. Звісно, що крадія відра не знайшли. Жінка була обурена і подзвонила на центральну гарячу лінію. Писав вчора пояснення. Напевне буде за це дисціплінарне стягнення. Якби знав, що так вийде, купив би за свої гроші їй два відра”.

 


Ірина Шелепницька,
член атестаційної комісії та ГО “Єдність – наша сила”

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *