Сексизм, ІТ і нові горизонти

hgvjkbh uobygvj

Тамара Злобіна

Усе більше українців та українок цікавляться гендерною тематикою, адже один з важливих навиків демократичного суспільства – розпізнавати гендерну дискримінацію та протидіяти їй.

Після Майдану ситуацію, яка спостерігається в Україні, можна назвати “гендерним розпадом” – у країні живе доволі людей, які мислять стереотипами 19 століття, однак уже є і чимало людей, які мають сучасні погляди на ролі жінок і чоловіків в приватному та громадському житті.

У такій ситуації варто навчитись розрізняти “мухи від котлет”.

Кам’янець-Подільські посадовці чи бізнесмени поки що не відзначились сексизмом у висловлюваннях. Однак мій приятель-підприємець уже давно просить провести феміністичних коучинг для його працівниць. Справа в тому, що ці жінки показують чудові результати на роботі, гарно заробляють, і могли б досягати більшого. На жаль, їх родини негативно ставляться до їх робочих досягнень, і, замість партнерської підтримки, виставляють вимоги як до безкоштовної домашньої прислуги.

Працювати у такому випадку потрібно з громадською свідомістю – адже у 21 столітті “борщі” все більше у ресторанах, а сім’я – це місце взаємної поваги та підтримки партнерів, які налаштовані все життя рости та розвиватись, а не місце обміну чоловічих зарібків на жіночу домашню працю.

У якій країні ми всі хотіли би жити? Сучасній, гарно і зручно організованій, з прекрасними дорогами, і без корупції? Де люди щасливі, здорові, розвивають свої таланти, і самореалізуються?

Чи в такій, де особисте життя людини не поважають, базові громадянські права не забезпечують, де життя проходить в токсичному соціальному середовищі, а законодавство на кожному кроці порушують?

Відповідь наче очевидна. Але що ми робимо, щоб отримати цей результат?

Чи справді тверезо мислимо, враховуємо новітні тенденції розвитку людства, прогнозуємо? Чи ми робимо нову країну частиною своєї власної повсякденності вже тут і зараз? Чи розуміємо, які наслідки для суспільства в цілому мають наші особисті слова та дії?

Абстрактні речі легше зрозуміти на конкретних прикладах.

Цими днями деякі представники ІТ-сфери активно ганьблять себе і власні ініціативи сексизмом та порушеннями законодавства України.

Реакція на їх вчинки різниться від обурення до схвалення – частина громадян/ок України розуміє, що і чому не так, а частина заздрить “вдалому піару”. Розібратись в деталях, чому подібні випадки неприпустимі – критично важливо для тієї нової країни, в якій усі ми прагнемо жити.

Одразу скажу “героям” історії – Андрію та Вікторе, цей аналіз – не про вас особисто. Мені доведеться аналізувати в деталях ваші слова, але так могли накосячити половина ваших знайомих і дві третини населення України.

Усе що далі – це про спосіб мислення, який стоїть за вашими словами, звідки він взявся, і чому є – уже є – привидом з минулого. Ваші професійні проекти достойні поваги – сподіваюсь, вони стануть лише кращими після усунення гендерно-стереотипного мислення.

Перша історія – це організація 1991 Open Data Hackaton, для якого співорганізатор Віктор Гурський вирішив знати двох волонтерів, опублікувавши у фейсбук заклик:

Замуж за програмиста!
…мы ищем двух симпатичных барышень-волонтеров, чтобы делать кофе и кормить 100 лучших IT-умов страны на протяжении двух дней — 6 и 7 февраля. Ну а там где кофе и еда, ну вы понимаете. … В общем если хотите подключиться к классному ивенту, любите кормить и поить программистов, очаровывать и вдохновлять мужчин на продуктивную работу, умеете управляться с кофе-машиной, то будем очень рады

Пост викликав різку критичну реакцію, Віктор його видалив і вибачився зі словами:

…феминизм победил. Мне жаль если я имел неосторожность кого-то обидеть. Пост был создан на базе одной простой аксиомы – замученным парням с красными глазами, 24 часа в сутки проводящих за компьютером, чертовски приятно, когда им помогает справиться со злосчастной кофемашиной улыбающаяся девушка. Мне кажеться, что ради таких улыбок и работают все мужчины мира.

Оскільки вибачення виявилось не менш сексистським, ніж перший пост, Віктора остаточнозатролили. Однак тролінг і взаєморозуміння – це різні речі, тому давайте згадаємо дуже подібну ситуацію (Вікторе, не засмучуйтесь – точно так само себе повів якось прем’єр-міністр України!).

У далекому 2010 році Микола Азаров сказав:

Одні кажуть, що наш уряд великий, другі, що в уряді немає жінок, ні на кого подивитися під час засідання Кабінету міністрів. Самі нудні особи. За всієї моєї пошани до жінок – не жіноча справа проводити реформи.

У відповідь на звинувачення у сексизмі ж відповів:

Міністрам доводиться працювати по 15 годин на добу, і тому я жодній жінці, а тим більше якщо у неї діти, не побажав би таких навантажень.

Проблема усіх цих висловлювань – у мислені зразка 19 століття.

В якому мужчина – воїн і добитчик, а жінка – краля-берегиня. Для цього типу мислення просто не існує професійних жінок, їх досягнень, а також тих соціально зумовлених проблем, з якими стикаються професійні жінки.

У “аксіомах”, які продовжують жити в наших головах: реформи – чоловіча справа, ІТ – чоловіча сфера, дівчата – хочуть вийти заміж, роль жінок – зачаровувати, прикрашати, надихати…

А як усе насправді у столітті 21? Я не полінувалась і порахувала гендерний розподіл тих, хтовирішили піти на хакатон.

З 113 – 66 чоловіків і 47 жінок. Тобто, майже половина! Як так сталось, що для організаторів події вони абсолютно невидимі? Чому ІТ-шникам – людям, які працюють з новітніми технологіями і відстежують глобальні тренди, відсталий побутовий сексизм продовжує застилати очі?

Це попри всі старання Гугл і Фейсбук залучити побільше жінок в ІТ сферу (а корпорації-гіганти роблять це явно не для услади очей)?

Можлива відповідь – у гендерному розпаді, який зараз характерний для нашої країни (двояка реакція соцмереж підтверджує цю гіпотезу).

Гендерна еклектика, яка є наслідком розпаду традиційних гендерних моделей, створює соціальну реальність, в якій частина жінок прагнуть “заміж за програміста”, а інші – хочуть самі бути програмістами, і отримувати рівну платню за таку ж роботу.

У цій реальності традиційні родини морочать голови своїм дочкам-внучкам на тему “коли в тебе буде хопець-заміж-коли діти-що ти собі думаєш-нашо тобі ця кар’єра”, а наукові керівники забороняють народжувати аспіранткам до захисту дисертації.

В Україні сьогодні можна знайти як повне підтвердження, так і повну протилежність будь-якому гендерному стереотипу. Саме тому особисті слова кожного і кожної мають критичне значення – адже справа в тому, які новітні гендерні ролі жінок і чоловіків ми, як суспільство, сьогодні створимо.

Мова не лише про гендер. Але й про адекватний баланс особистого та професійного, й елементарне дотримання законодавства.

Наступна історія – про пошук особистої асистенки-рабині для керівника освітнього ІТ-стартапу Андрія Пивоварова:

я ищу только девушку от 23 до 30 лет, у которой нет мужа, парня, детей, собак, кошек и даже рыбок. Да, я знаю, это незаконно и это дискриминация. Но, во-первых,девушки гораздо сильней мужчин, особенно эмоционально. Никакой парень на справится с такой работой. Во-вторых, если у тебя есть парень или муж, он тебя бросит через месяц работы. А твоя собачка или кошечка умрут со скуки (ниже опишу почему). Кстати, внешность, как ни странно, для меня не имеет никакого значения.

работать нужно будет не менее 60 часов в неделю. Иногда придется работать 12 часов в день 7 дней в неделю. Иногда придется работать 8 марта, 1 января, 24 августа и в твой День Рождения. Именно поэтому лучше не иметь мужа и собаку;

В основі цієї вакансії – те ж гендерно стереотипне бачення жінок як помічниць, для яких жертовність (на благо дітей, чоловіка, нації, роботодавця) – частина ідентичності.

Справа не в тому, що жінки емоційно сильніші, а в тому, що чоловік, згідно свого гендерного стереотипу, має мати амбіції та досягнення – він не буде жертвувати своїм життям заради боса.

А жінка “природно” з цим справиться.

Однак тільки якщо у неї немає дітей – тоді ж вона повністю зануриться у сім’ю, як стверджує ще одна “очевидна” гендерна аксіома.

Суспільна реакція на ці випадки також вартує окремого розгляду. Коментарі на пост Пивоварова були різні, від осудливих до захоплено-схвальних (позитивно, з гумором; класний піар; людина чесно описала, що йому потрібно).

Однак саме у таких – здавалось би, незначимих та окремих випадках, – ми маємо задавати питання про те, у якому суспільстві хочемо жити завтра. Адже саме такими маленькими подіями це майбутнє суспільство творимо.

Сьогодні у розвинутих західних суспільствах активно ведуться дискусії про баланс робочого й особистого життя – про це багато пише операційна директорка Фейсбук Шеріл Сендберг у своїй останній книзі, з заздрістю згадуючи деякі європейські країни, де особисте життя законодавчо захищено, й немає корпоративної етики “згорання на роботі”.

У Швеції послідовно зменшують тривалість робочого дня до 6 годин – що веде до зростання ентузіазму працівників!

У світі, що динамічно змінюється, людям потрібен час для перманентного навчання та особистого росту, а також – для повноцінного спілкування з своїми друзями та близькими, для психологічного і фізичного здоров’я, зрештою, для виховання блискучих майбутніх поколінь.

Про все це забув автор згаданої вакансії.

Так, керівнику стартапу потрібен відданий асистент/ка. А нормальна країна здорових адекватних людей ні, не потрібна?

Ця вакансія прямо порушує законодавство України, яке забороняє вказувати вік і стать у вимогах до кандидатів, а також понаднормову працю – і автор це знає і навіть публічно визнає. І мало кого це обурює – ну треба людині.

Так корумпованим чиновникам також потрібні бюджетні гроші, бізнесменам – несплачені податки, а бандитам – ваші гаманці і телефони. Ну треба людям, що тут незрозумілого?

Усе ж незрозуміло, як організація, яка ставить собі ціллю “створити бренд України як сильної ІТ країни” свідомо та публічно порушує законодавство і при цьому залишається рукоподаваною.

І останнє, що варто розглянути у цьому випадку – чому частина коментаторів, у тому числі жінок, відреагувала на ці випадки як на приємний, позитивний гумор.

Про стереотипне бачення ролі жінки уже йшлось вище.

Для свідомості 19 століття у таких випадках нічого неприйнятного не стається – адже про жінок говорять так, як завжди, як в анекдотах про тещу, блондинку, жінку за кермом, як про домогосподарку і секс-об’єкт, яка інколи виходить за межі своєї гендерної ролі – і як же кумедно при цьому виглядає!

Згадаємо ще приклади подібного “приємного гумору”.

Презентуючи Україну на Економічному форумі у Давосі у 2011 році Віктор Янукович не зміг сказати слово “увімкни” і натомість запросив іноземців приїхати в Україну навесні, подивитись як розквітають каштани і на вулицях українських міст роздягаються жінки.

Ця фраза викликала багато обурення та обговорень у ЗМІ напередодні Євро-2012.

Дослідниці звертали увагу на те, що Україна і так є країною секс-туризму – подібна поведінка перших осіб держави погіршує і міжнародний імідж, і становище жінок. Однак лідери Партії регіонів не зрозуміли, у чому взагалі справа.

Коментуючи вислів Януковича, лідер фракції Партії Регіонів у Парламенті Олександр Єфремов сказав:

“Я думаю, что это относится к приятному юмору. … Я придерживаюсь той точки зрения, что у нас очень красивые девушки и женщины, и когда приезжают мои друзья из других стран и видят то, что у нас действительно есть на улицах, я говорю: а то, что возят в машинах, еще лучше”

Не ті, які їздять у машинах, не ті, яких возять у машинах водії – а саме “те, що” – тобто річ, предмет, як газета чи зубна щітка.

Гумор згаданих оголошень – з цієї ж опери.

Ну всі ж знають, що в Україні – красиві жінки. Ну всі ж знають, що у програмістів зарплата в доларах, вийти заміж за такого – неймовірна удача! Українські жінки, які працюють і добиваються успіху попри всі розповіді, що політика/бізнес/наука не їх справа – нє, ну це нудно, якось без позитиву…

Такий гумор – дискримінаційний, він погіршує становище жінок і створює вороже їм соціальне середовище.

Тому що підтримує мислення 19 сторіччя, яке давно уже віджило себе.

Для мислення 21 століття, яке бачить чоловіків і жінок рівноправними партнерами у приватному та професійному житті смішним та позитивним є зовсім інший гумор. Той, що висміює, а не підтверджує, гендерні стереотипи.


Тамара Злобіна

2 thoughts on “Сексизм, ІТ і нові горизонти

  1. Йижачок

    А можна приклади гумору, що висміює, а не підтверджує, гендерні стереотипи?

    Я вірю, що його можна створити, але нічого подібного не зустрічав. Ті ж приколи про забивання цвяхів чи бородатих адмінів з пивом та ін. теж неоднозначні.

    Reply
  2. Йижачок

    А, і от цікаво, моє негативне сприймання картинки з “поліамурними стосунками” – показує мене в невигідному світлі з точки зору автора?

    Reply

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *