Талант у пам’яті обраних

By | 30 Травень 2015

ЛучкоНещодавно 30 квітня покинув цей світ Анатолій Лучко, відомий художник і громадський діяч. Але, на жаль, відомий обмеженою групою його особистих друзів та людей, доля яких пов’язана якимось чином, прямо чи опосередковано, з мистецтвом. А про його громадську діяльність уже забулося, бо останні роки через недугу він рідко з’являвся в громадських місцях. Дуже шкода, що втрата великого громадянина міста, залишилася в місті не зовсім поміченою. 2-го травня сім’я та ті, хто ніколи не покидав Анатолія і в кращі, і в гірші години його неспокійного життя, прийшли провести друга і батька в останню дорогу до того місця, де покоїться його мама. Таким був заповіт художника, згідно якого останнім пунктом призначеного земного шляху має стати село Москалівка і місце поряд з рідною мамою.

Траурний кортеж досягнув заповітних краєвидів. Перед похованням труну розмістили перед хатою, де босий Анатолій своїми крокам міряв святу землю. В хаті тепер ніхто не живе. Таких хат зараз в селі майже половина. Чудове, благодатне село помирає. На очі навертаються сльози. Чи не є це здійсненням давно задуманого плану, плану знищення українського села, як носія української мови і національної культури. На цвинтарі з Анатолієм прощається брат Володимир, дочки Олександра, Олеся, Оксана, дружина, друзі.

Покійний Лучко був людиною, без якої наше місто не можна уявити в повноті своєї історії. Невтомний працелюб, натхненна Богом людина, він залишив після себе помітний слід як митець і як громадський діяч. Саме в його майстерні напередодні розпаду Російської імперії у подобі Радянського Союзу ним була створена група «Творчість», яка пізніше стала осередком Народного Руху України, першої демократичної організації нашої новоствореної держави, що стала початком майбутніх, демократичних перетворень на її теренах. Він же був і делегатом установчих зборів Руху. Найсвятішим для нього завжди була Україна, і саме їй він віддавав свій талант, своє вміння, свою енергію. Він жив і дихав Україною.

Шлях до повної демократизації нашого суспільства ніколи не був легким, він завжди був важким і тернистим. І на цю тернисту стезю ступив Анатолій і з неї ніколи не звертав, находячись інколи в нелегкому фізичному стані. Він був активним у всіх виборчих компаніях і в силу своїх можливостей, і навіть через силу, він докладався до справи і намагався бути корисним. Так він потрапляє до першої, демократично обраної міської ради. Згодом займає посаду у виконкомі, стає заступником голови депутатської комісії з питань культури. Саме він був натхненником демонтажу пам’ятника Леніну, перейменування площ і вулиць. Про майдан Відродження, на якому розміщено будинок виконкому він говорив: «Члени обох комісій — топонімічної і депутатської — зупинилися на цій назві, пов’язуючи її з відродженням нашої державності, відродженням культури народів України, її духовних надбань. Відродження — мрія про майбутнє нашої держави, нашого міста». Через набуті фізичні вади, не в змозі перебувати на людях, Лучко заглиблюється в мережу Інтернету, намагаючись переконати користувачів мережі в правоті націоналістичних ідей. А крім того він жодного разу не покидає малярського пензля, в якому концентрується увесь його талант справжнього митця. Він тримав його доти, допоки швидка не забрала його до лікарні, де він і помер.

Талант художника проявився у нього ще в ранні роки життя, а тому він вступає до Ужгородського училища прикладного мистецтва. Після закінчення навчального закладу, це був 1968 рік, він уже не повертається в рідне село Москалівку Ярмолинецького району, а 11 років працює в Хмельницькому. Та більше 30 років він жив і працював в нашому Кам’янці-Подільському, віддавши йому кращі скарби свого обдарування. Незвичайні пейзажі, цікаві люди, стрімкі події надихають його на створення неповторних, майстерних, іноді й загадкових полотен. Він боляче переживав негаразди, якими постійно хворіє наше суспільство. Через те у хвилини близькі до розпачу він говорив: «Стільки навколо підлості, лицемірства. Навіть мистецтво дехто намагається спрямувати у невластиве для нього русло — не туди, де люди, а туди, де гроші». Але попри все він творив і продовжував творити.

Картини талановитого митця є сьогодні надбанням музеїв, приватних колекцій в Росії, Канаді, США, Польщі, Німеччині та інших країнах Європи. І тому в далеких місцях, за щільними кордонами, горами, ріками і морями є полотна, з яких віє духом нашого Кам’янця-Подільського.

І ніколи не забудуть Анатолія друзі, побратими, соратники по спільній боротьбі, однодумці. Вони створять каталог його творів, його ім’я носитиме котрийсь із об’єктів нашого міста для пам’яті нащадкам. Мине час, і, як це не раз у світі вже бувало, пам’ять про Анатолія буде не лише надбанням обраних.

Едуард Крилов

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *